У звітах, які збереглися в міському архіві, подаються надход-ження й витрати міської управи, суддя якої був одночасно й касиром. Так, в одному з документів вказано, що на дзвіницю римо-католицької церкви 1755 року було вмонтовано годинник,за яким доглядала сім'я годинникаря Павла Фета. Він розфарбу-вав циферблат і протягом двох десятиріч одержував платню, а йо-го податки сплачувала міська управа.

У XVIII столітті містом правили протестанти, і кошти на утримання протестантської церкви витрачалися з міського бюд-жету. Керівники Мукачева практикували підносити подарунки австрійським офіцерам. Вахмістру місто виділяло безкоштовно не тільки сало, сир і яйця. У 1736 році суддя Мартин Дерцені на міські гроші купував для псів вахмістра хліб і м'ясо. У звітах фігурують витрати на придбання домовини для померлоїциганки, а один суддя-педант записав навіть милостиню жебраку.

У звіті за 1762 рік зафіксовано надходження в касу грошей за продаж вина, сіна, за експлуатацію човнів, за ярмарковий збір. Відмічено гонорар нотаріусу, добові делегатам на жупні збори, а також оплата після виборів судді трьох золотих префекту домінії.

У 1733 році розпочато будівництво першого міського дому. Та коли в 1776 році будинок було споруджено, міська каса про-довжувала зберігатись в будинку судді.

Не дивлячись на те, що міська управа мала власний кінний екіпаж, суддя часто покладав підводну повинність на будь-якого громадянина міста.

У 1805 році був закладений фундамент для нового міського будинку, та оскільки довелося засипати колодязь біля єврейської синагоги, то за це виплачено чималу винагороду. Проект нового міського будинку-ратуші належить архітектору Андрію Павлич-ку, а затвердив його суддя Михайло Балог. Будинок був споруд-жений у серпні 1809 року.

В архіві знаходилось чимало скарг, адресованих володарю замка князю Ференцу Ракоці II.

Так, в одній із скарг у 1695 році міська управа звертається до князя з проханням зобов'язати дворян міста, яких налічувалося майже половина усіх мешканців, не ухилятися від сплати по-датків, перекладаючи їх на плечі інших, йшла мова й про передачу готелю "Чиллаг" місту. Ракоці позитивно вирішуєскаргу.

1697 року суддя Мукачева звертається до князя з проханням 'зобов'язати дворян міста поставляти замкові десятину пшениці й вівса нарівні з іншими жителями.

Мешканка міста Анна Орос скаржилася на те, що її чоловік загинув під Тренчином, а вона і її діти сплачують на вимогу судді високі податки. Князь написав резолюцію, за якою Анна Орос звільняється від податків, поки носить чоловікове прізвище.

Нотаріус Мукачева Владислав Вари зібрав і впорядкував велику кількість подібних скарг, звернень до керівників міста, ко-менданта замку, управління домінії. Вони складають майже половину міського архіву. З нього й узято наведені матеріали.

ВИПАДОК 3 ПОСЛОМ ПЕТРА ПЕРШОГО

Автор книги "Архів привілейованого міста Мукачева" Андрій Шаш знайшов цікавий документ, датований 15 листопада 1708 року, підписаний у Нодькаролі князем Ференцом Ракоці II. У ньому сказано, що Мукачево повинно було забезпечити підводою посла руського царя Петра І. Та оскільки цього не було зроблено, з міського бюджету належало відшкодувати циганові вартість підводи, забраноїу нього.

Ось яка подія криється за тим документом. Восени 1708 року посол Петра І (прізвище в документі не згадується) проїжджав через Мукачево від князя Ференца Ракоці II. Комендант замку зобов'язав міського суддю виділити для "московитян" дві підводи. Міський суддя виділив тільки одну. Тоді супроводжуючі "московитян" представники Ференца Ракоці II, побачивши у цигана вільну підводу, забрали її і не повернули.

Циган (прізвище також не названо) звернувся до міського судді з проханням заплатити йому з міської казни 40 гульденів (вартість підводи з кіньми). Міський суддя відмовив у позові, посилаючись на вказівку князя - забезпечити московитян тільки однією підводою. Другу мав забезпечити комітат. Придворний суддя князя наполягав на тому, щоб міський суддя оплатив вартість підводи з кіньми. Коли той категорично відмовився виконати наказ, рішення прийняв сам Ференц Ракоці II. У резолюції він написав: "Місто було зобов'язане потурбуватися про віз для московитян. Якщо не зробили цього, то тепер місто зобов'язане відшкодувати його збиток".

Андрій Шаш приходить до висновку, що послом Петра І при Ференці Ракоці II був Омелян Гнатович Українець, який приїхав у княжий двір 18 серпня 1708 року і тут 8 вересня помер. 23 вересня 1708 року прибув новий посол - князь Куріокі. Це, мабуть, і був той "московитянин". Документ з резолюцією князя Ференца Ракоці II "Про оплату вартості циганського воза з кіньми" підписали представники князя в Росії Павло Радаї і Франц Клобушицький.

МУКАЧЕВО-ЧИНАДІЇВСЬКА ДОМІНІЯ

До однієї з найбільш цікавих сторінок історії Закарпаття належить минуле Мукачево-Чинадіївської латифундії - маєтку графа Шенборна. Адвокат цього панства Теодор Легоцький у своїй книзі "Монографія Березькоїжупи" подає нарис виникнення цього панства, аграрно-історичні відносини, організацію його керівництва, колонізацію домінії.

Після придушення повстання Ференца Ракоці II у 1711 році, маєтки повстанців перейшли в руки габсбурської династії. У тому числі й маєтки князя Ференца Ракоці II. Таким чином, новим володарем Мукачево-Чинадіївської домінії у цей час став Фрідріх ЛотарШенборн. Попередникам Шенборна семигородським князям Ракоціям належав Мукачівський замок із закріпленими за ним маєтками. Ці маєтки князя Ракоці в північно-східних Карпатах 31 липня 1728 року були подаровані цісарем Карпом VI 75-річному архієпископу в Майнцу, коронному канцлеру римської держави, єпископу з Бамбергу Лотару Францу Шенборну. Останній доручив керівництво маєтком кузену Фрідріху Карлу Шенборну, як спадкоємцю, бо старий Лотар Шенборн, як не дивно, не мав угорського громадянства.

Мукачево-Чинадіївська домінія складалася з 152 сіл, 15 присілків, 4 торгових міст, а в панстві Чинадіївському, купленому від княгинь СофіїБаторі і Естергазі, знаходилося ще 33 села. У документі від 5 вересня 1728 року говориться, що третина Мукачево-Чинадіївської домінії - це низина з доброю землею, решта - гірська земля та ліси. Цісар Карло VI в дарчому листі Францу Лотару Шенборну 13 липня 1728 року пише, що панство подароване йому навічно. Та в кінці січня 1729 року старий архієпископ помирає. Його секретар Бауер прибуває в Мукачево, щоб тимчасово перебрати маєток. А ЗО січня 1729 року Бамберським єпископом стає Фрідріх Карло Шенборн, який приймає спадщину усієї домінії. Він призначає двох адміністраторів: окремо для Мукачівської і окремо для Чинадіївської домінії, які два рази на місяць мали йому подавати інформацію про господарські справи. Листи з Мукачева до Фран-конії йшли 15 днів. Для перевірки правдивості інформації Шенборн посилає інспекторів, які проводять ревізію.

Селяни, які ще пам'ятають визвольну боротьбу під керівництвом Франца Ракоці II, не дуже корилися новому панові. І з віддалених глухих сіл вони не приходили на низину відробляти панщину. А хто й приходив, не був знайомий з технікою й спосо-бом обробітку землі. Тому Фрідріх Карло Шенборн склав план заселення гірських сіл німецькими колоністами, які могли б вплинути на доморощених своїм прикладом господарювання. Та поліпшення умов гірських селян не планувалося, тому від занед-баного господарства домінія великих прибутків не отримувала і стала боржником перед комітатом. По закону 1681 року домінія повинна була перераховувати комітатові 50 процентів своїх прибутків. А тут ще почала зменшуватися і кількість горожа н. У 1744 році в Берегові був заселений тільки кожен десятий будинок. Вари з 1728 по 1744 рік зменшилися на 375 дворів, а Берег був знищений мором. Мукачево, як найбільше в домінії місто, одержує від графа привілей: будуються для купців кам'яні будинки, бо місто за описом Вайнда, "кружено водами і мочарами, і коли випадають великі дощі, до міста можна добратися тільки на човні, дерев'яні будинки в небезпеці, щоїх понесе вода".

Домінія вирішує поліпшити свій матеріальний стан, тому за-прошує з Галичини євреїв, дозволяєїм відкривати корчми навіть у найвіддаленіших селах. Як орендатори, вони були справжніми постачальниками панськоїкаси, своєчасно платили податки.

Цікавий стан різних віросповідань у домінії. Русини були греко-католиками, угорці - кальвіністами, а панські урядовці - римокатоликами. Оскільки в панстві були тільки дві римока-толицькі церкви і одна каплиця, граф наказує архітектору Балтазарові Нейману виготовити документацію на побудову в Мукачеві греко-католицької церкви. Мукачівський єпископ обіцяє го-тувати священиків з селян, звільнених від панщини.

Граф Шенборн, побачивши, що на одержаних карпатських землях все ще мало трудового люду, і далі посилає в домінію німецьких колонізаторів, ремісників, виноробів, технічний персо-нал. Вони прибувають переважно в Мукачево по 50-100 осіб, а пізніше й цілими сім'ями. До речі, Шенборни мали свої маєтки і в північній Угорщині, де також заселяли свої землі колоністами.

Тих, хто хотів попробувати щастя в Карпатах, направляли до Регенсбургу, де представник графа видавав паспорт, після чого колоніст плив пароплавом по Дунаю до Відня, де в палаті Шен-борна комісар видавав на дорогу рейнський гульден. Відтак плив Дунаєм до Ваца, або Пешту, де чекав урядовець з Мукачівського панства, який підводою перевозив його через Кошіце або Токай до Мукачева.

Хто були ті колоністи? Це були лісники, мисливці, ремісники, лісозаготівельники та звичайні рільники. Між ремісниками були боднарі, кравці, шевці, кожухарі, ковалі, теслярі, пивовари. Трап-лялись між ними й лікарі, учителі, органісти, священики, але мало. Проте, коли у 1746 році старий Ракоціїв "білий дім" у Мукачеві перебудовували на замок, знайшлися тут різні фахівці.

Рільники одержували безкоштовно поле й дерево для побудови житла. Перші шість років вони не платили ніяких податків (ремісники 10 років), потім повинні були давати для пана дев'яту частину продуктів, податок на землю, краєві податки й королівську десятину, яка в Мукачеві належала духівництву. У 1760 році префект панства Шмальцер скаржився, що німецькі колоністи платять тільки половину того, що інші піддані.

Після смерті Фрідріха Карпа Шенборна латифундія переходила в руки нащадків Шенборнів аж до останнього Бухейма, який жив у Відні. У 1928 році чехословацький уряд провів земельну реформу, ліквідував Мукачево-Чинадіївську домінію, а її маєтки передав фірмі "Латориця". З 1945 року прилаторичні ліси перейшли у власність держави, а землі передано малоземельним та безземельним селянам.

ПИСЬМОВІ ПАМ'ЯТКИ ПОДІЙ 1848-49 РОКІВ

У квітні 1848 року революційні подіїв Угорщині докотилися й до Мукачева. У документах міського архіву зберігалися матеріа-ли про стурбованість революційними подіями бідною частиною населення міста, про вибори в Мукачеві депутата в угорський пар-ламент, створення військової організації для охорони міського уряду. У документах того часу йдеться про захист замку від на-ступу австрійської та російської армій, а також - відміну кріпосного права.

У своїй книзі "Комітат Берег і замок Мукачево в 1848-49 роках" Теодор Легоцький пише, що напередодні революції, во-сени 1847 року, на Верховині спалахнув голод, і в Мукачево хлинуло чимало голодних, які шукали порятунку. Смертність у місті була такою високою, що на кладовищі не вистачало місця для поховання померлих. Почалася боротьба за соціальні й національні права, загострювався антагонізм серед населення міста.

На виборах депутата в угорський парламент мукачівці вису-нули кандидатуру Франца Романа, а греко-католицьке духовенство навколишніх сіл - приходського священика Єроніма Гайду. Перевагу одержав Франц Роман. Угорський уряд дає вказівку організувати з привілейованого населення національну гвардію. Проти цього виступили робітники фрідешівської фабрики й бідніші верстви міста. Уряд заборонив заносити в списки добровольців євреїв, хоча ті й належали до багатих мукачівців.

У Березькому комітаті ходили крім "кошутових грошей" і монети, замовлені Березьким та Ужанським комісаром Хомою Етвешем. У народі ці гроші називалися "етвешськими".

Не менш цікава й історія мукачівського замку під час революційних подій: визволення громадянами міста політичних в'язнів, відхід австрійських гарнізонів і перехід командування замком до рук майора Павла Мезеші, розташування військових частин навколо замку під командою двадцятирічного пол-ковника Людвика Казинці.

Теодор Легоцький у своїй книзі докладно описав бої в Підгорянах, коли армія Барко вимушена була відступати, одержавши відсіч ополченців міста. На березі Латориці тепер стоїть на місці боїв пам'ятний знак.

Серед документів знаходимо й такий: комендатура замку вимагала від міської управи для військових потреб 5000 гульденів. Управа зуміла зібрати до 1 липня тільки 2750 гульденів, але в місто вступив батальйон гонведів майора Прибека, який конфіскував зібрану суму, пригрозивши, що у випадку невиконання наказу, дозволить солдатам грабувати місто. Управа змушена була віддати зібрану суму Прибеку, а коменданту замка Павлу Мезеші передала посередництвом касира соляного управління Хоми Маголані тільки 1000 гульденів.

Депутат міста Франц Роман 19 вересня 1848 року надіслав з Будапешта міській управі постанову Людвика Кошута про звільнення мукачівців від оплати виноградного податку.

Про пересування російських військ Франц Роман надіслав управі міста інформацію Юлія Фрейсейзена - майора національноїармії. "Ви будете й далі одержувати від мене відомості про революційні події", - пише в листі Франц Роман.

Після поразки в 1849 році угорської революції, австрійський кат Гайну звелів зі "своєї милості" розстріляти Людвика Казинці, а коменданту замку Павлу Мезеші дати 18 літ тюрми. Керівник партизанів Степан Дерчені 20 років перебував на еміграції, пол-ковник Йосиф Бандя прийняв магометанство й поступив на турецьку службу. Дещо меншими карами відбулися депутат Франц Роман, міський комісар Франц Недецій, майор Юлій Фрейсейн-зен та Хома Етвеш.

У документах Мукачівського архіву є й відомості про батька художника Міхая Мункачі - Михайла Лібу. У списках виборців 1848 року значиться ім'я Михайла (Мігаля) Ліба, який тоді проживав на вулиці Торговій в будинку N 33 і був касиром соляного управління, одержував 500 гульденів щорічної платні. За симпатії до угорської революції після виборів був переведений з Мукачева до Мішкольца, де невдовзі потрапив у тюрму. Дружина з п'ятьма дітьми ховалася від російських військ в горах Матри.

Михайло Ліб був членом "охорони громадського порядку" в Мукачеві. Після поразки революції мукачівський суддя Самуїл Гаті 27 вересня 1849 року разом з головним нотаріусом Самуїлом Олахом видають посвідку Михайлові Лібу, що "під час революційних подій він не брав участь в них, а навпаки виявляв вірнопідданість дому його Величності Імператору і Королю". Це врятувало його від переслідування. Помер М.Ліб 1850 року.

Між документами міського архіву є й метричні книги народжених, в яких під назвою "Хрещені в 1827-1863 рр." у третьому томі за 1844 рік на сторінці 151 під порядковим номером 19 є дані про художника Міхая Мункачі:

РОСІЙСЬКІ ЦАРСЬКІ ВІЙСЬКА В МУКАЧЕВІ

Відчуваючи панічний жах перед повсталим народом, ав-стрійський імператор Франц-Йосиф попросив російського царя Миколу І допомогти придушити революційний виступ, і той на-правив до Угорщини 180-тисячну армію під командуванням фельдмаршала І.Ф.Паскевича. Війська поспішали й обрали найближчий шлях - через Дукельський перевал. Восени 1849 ро-ку після придушення революції більша частина арміїпройшла до-рогами Закарпаття.

Відомий дослідник архівів нашого міста Андрій Шаш видав книгу "Архів привілейованого міста Мукачева", у якій вмістив документи, що не тільки засвідчили просування військ через наше місто, а й зазначено, які саме з'єднання проходили через нього. Це 19-й Єкатеринобурзький, 24-й Дніпровський, Якутський, Камчатський, Селенгинський, Забайкальський полки генерала Дибича, 20-й Тобольський піхотний полк... Вулицями міста пройшли одеські єгери, українські стрільці, вознесенські улани, гусарський полк наслідника цісаревича Олександра, гусарський полк ерцгерцога Фердинанда, артилерія, батальйони саперів і штаби 10-їта 11-ї дивізій.

15 вересня 1849 року майор російської армії Рейнгольд Піонтковський, що був плацкомендантом Мукачева, звернувся до міського сенату з проханням видати йому свідоцтво про його службову діяльність. У свідоцтві вказано, що через Мукачево пройшло 50 тисяч російських солдатів і офіцерів, і що плацкомендант приймав усі скарги, з якими до нього зверталися жителі міста. При цьому плацкомендант виявив себе уважним, чуйним, культурним комендантом.

Комісар австрійської армії Антон Познер наказав міському сенатові виділити для російських військ госпиталь на 500 ліжок. Для цієї мети було виділено школу і переобладнано готель "Чіллаг" ("Зірку").

В одній з квитанцій міський суддя Самуїл Гаті засвідчив 26 серпня 1849 року виплату з каси 7 гульденів і 20 крейцарів за "великий чорно-жовтий прапор", виготовлений за наказом російського генерала Врангеля за взяття росіянами Мукачівського замку.

Для забезпечення російських військ продуктами харчування були виділені два експедитори - Давид Вайс і Моріц Перль, яким міське управління виділило 32 тисячі золотих гульденів. Керував забезпеченням продуктами цісарський комісар Стефан Феєрвар. Продуктами харчування й фуражем забезпечував ужгородський купець Леопольд Вейман, який після проходження російських військ ще цілих десять років судився з Мукачівською міською уп-равою за 4500 гульденів, нібито витрачених понад виділені 32 тисячі гульденів. Його позов верховний земський суд у Пряшеві не задовільнив, і "російський процес" закінчився для Мукачева благополучно.

В архіві виявився рапорт майора Юлія Фрейсейзена мукачівському міському судді від 3 липня 1849 року про розташування російських військ у кількості 5000 чоловік, переважно кавалерія, яка знаходилася в Ніредьгазі і 9000 чоловік - у Кіральтелекі. "Всюди поводяться з населенням добре, не виявлено жодного випадку пограбування, вбивства, крадіжок чи підпалів. Як вірний син Мукачева, прошу довести до відома горо-дян, що чутки про варварство росіян не відповідають правді", - писав у донесенні майор.

ДОДАТКОВІ ВІДОМОСТІ ПРО МУКАЧЕВО

У "Хроніці" історика Івана Туровці, виданій у 1488 році в Брно згадується, що у володаря замку "Паланок" сербського правителя Георгія є добре вино, непогано організовано свинарство...

На документах XVI століття поруч з підписом короля Фердинанда І є й підписи його канцлера - єпископа Н.Олаха. Останній був ученим, істориком. У свій час їздив з дружиною Людовика II Марією в Голландію, де королева сприяла у придбанні Мукачівської домінії, яку Аугсбурською угодою передала Фер-динанду І. Ця угода зберігається в імператорсько-королівському архіві у Відні. Листи Н.Олаха про Мукачево видано в 1875 році в Будапешті під редакцією Арнольда Іполія.

У листах Н.Олаха чомусь згадується переважно замок, тоді як його учень Міклош Іштвані в 1538 році подає більш широкі відомості й про саме місто. В "Історії Угорщини до XVI століття" М.Іштвані пише про бої за Мукачево військ Максиміліяна І, які зайняли міст через Латорицю і ввійшли в місто.

Йосиф Балайті - реформатський священик з Дерцена (Дрисина) написав і видав у Дебрецені в 1836 році книжку "Топографічний і стилістичний опис Мукачева". Він подає відомості про історію Мукачева і замку "Паланок". Йосиф Балайті любив Мукачево, як пише А.Шаш, "жаром поетичної душі". Тому так тепло описує гуляння в недільний день на дерев'яному мості святково одягнених городян, вид на місто з Великої гори, вид на замок і монастир. Й.Балайті був поважною особою, і йому для праці над книгою був даний дозвіл на користування документами міського архіву. Іншому досліднику, Йосифу Баштіну, який видавав себе за письменника, такого дозволу не було дано, про що засвідчує запис у "Звіті міськоїуправи від 23 лютого 1836 року".

Семигородський історик Іван Саларді - віце-секретар князя Георгія Ракоці розповідає у своїй книзі "Сумна хроніка", що костелян Мукачева Янош Балінг в 1644 році взяв к облогу Ужгород, тому, що дружина Івана Другета Анна Асусич переслідує прихильників реформатської віри. Він закликав: "Де тільки знаходяться хоробрі мужі, що можуть носити зброю, повинні бути призвані в кенийзи". Район Станова і дев'ять навколишніх сіл називалися "Крайнім". Цей район одержав від Єлизавети Анжуської особливий привілей: "кенийзи" ставали сільськими суд-дями (старостами). У привілеї Єлизавети згадується ліс "Будетина", який мав належати Мукачеву. Це ліси між Коропцем, Новим Селом і Зняцевим, а також дубовий ліс між Барбовом, Форношем і "мадярським Коропцем".

У Шенборській(Чинадіївській)домініїв архіві згадується документ про дозвіл проводити в Мукачеві чотири рази на рік ярмарки: в Тройцин день, у Вербну неділю, в день святого Мартина і на Різдво. Якщо на ці ярмарки приходять купці з товаром з чужої місцевості, вони повинні платити місту 12 динарів мита з кожного навантаженого товаром воза. З місцевих жителів мито бралося в розмірі одного динара за віз.

Ось такі додаткові відомості про Мукачево в документах, що були свого часу опубліковані у книзі А.Шаша "Архів привілейованого міста Мукачева".

ЯК ТОРГУВАЛО МУКАЧЕВО

Серед грамот Мукачеву як привілейованому місту є й грамоти про надання йому права на карбування монет та торговельні зв'язки з містами Угорщини, Австрії, Чехії та Галичини. Перші письмові згадки про Мукачево зустрічаються в написаній XII століття угорській хроніці "Геста Гунгарорум" безіменного нотаря короля Бейли III, в якій говориться про перехід через Карпати угорських кочових племен 896 року.

Значне місце в історії Мукачева належить князеві з Поділля Федору Корятовичу, який значно підняв його ім'я, сприяв розвитку торгівлі та дрібного ремесла.

У 1376 році Мукачево одержало право на власну печатку для скріплення купчих паперів, грамоту на яке видала королева Ержбет.

У 1445 році населення Мукачева добилося права на самоуправління "лібера цівітас". Місто одержало так зване Магдебурське право, за яким воно звільнялося від управління і суду феодала, закріпляло права купців, міщан і ремісників. Гучні ярмарки Мукачева стали відвідувати купці багатьох сусідніх міст, адже до нього вели з чотирьох сторін торгові шляхи: солоний - з Сигота, "руський" з Веречанського перевалу, караванний - з Чехії і Мо-равії й торговий - з Угорщини. У центрі міста була велика торгова площа, на якій і відбувалися торги.

У ХVІІ-ХVIII століттях у Мукачеві відбувається процес розвитку ремісництва й торгівлі. Відкрито 17 купецьких крамниць, розміщених поблизу замку. У 1705 році Ференц Ракоці ІІ перевіз із Нодьбані до Мукачева монетний двір і почав карбувати монети. Крім грошей майстерня карбувала також ювілейні медалі, навіть срібні та золоті монети. Працювала майстерня до 1913 року. У 1924 році будинок майстерні переобладнаний на млин, а потім зруйнований.

У Другій половині XVIII століття Мукачево перетворилося в найбільший на Закарпатті торговий центр. Домінія Шенборна швидко пристосувалася до потреб ринку, продавала не лише сільськогосподарські, але й промислові вироби. Вивозилось на ринок молоко, масло, сир, м'ясо, шкіра. На базарах продавалась пшениця, кукурудза, жито, овес, картопля, виноград, худоба. У 1771 році домінія підписала спеціальний договір з угорською фірмою, яка щорічно закуповувала відгодовану худобу. Особливо це було відчутно після відкриття у 1886 році залізниці, що зв'язувала Мукачево з Будапештом,Кошицями і Львовом.

Коли в 1773 році Галичину було приєднано до Австрії, до Мукачева з Галичини прибуло багато євреїв. Місто стало торговим центром Закарпаття. Торгові ларки, як гриби, виростали по всьо-му краю, навіть, після розпаду Австро-Угорщини і приєднання Закарпаття до Чехословаччини.

Голова міської управи Мукачева П.Петригалла в статті "Мукачево в течении 10 лет республики", опублікованій у книзі "Кар-паторусские достижения", подав цікаві дані про громадян міста та ріст підприємств з 1918 по 1927 роки.

За даними П.Петригалли, в Мукачеві у 1921 році проживало 20825 чоловік, з них русинів-українців - 4936, угорців - 4861, євреїв - 8394, чехів і словаків - 1493, різних національностей - 512 та 720 іноземних громадян. Даних про кількість населення станом на 1928 рік немає за національністю, але загальна кількість громадян указана : їх було 25362 чоловік.

А ось росту торгових підприємств, які знаходилися в руках євреїв указано. Якщо в 1918 році таких підприємств в Мукачеві було 481, то в 1928 роц іїх вже нараховувалось 1027.

Мукачівська торгівля конкурувала з ужгородською. Якщо в Ужгороді білий хліб коштував 4,40 корун, то в Мукачеві тільки 4,05 коруни. Яловичина в Ужгороді - 13 корун, в Мукачеві - 12 корун, молоко в Ужгороді 2 коруни за літр, у Мукачеві тільки 1,5 коруни. Картопля в Ужгороді 80 гелерів за кіло, у Мукачеві 70 гелерів і т.д.

Торгівлею в Мукачеві займались євреї, які вміли торгувати. Вони вишиковували місця збуту товару, відкривали в місцях скупчення робітників свої торгові точки.

Так, наприклад, на березі Латориці, де тепер стоїть ресторан "Мукачево", спритний торговець Шимшович у 1925 році відкрив кафе-бар. Через вулицю напроти стояв будинок власника ресторану з готелем. Шимшович свій бар назвав "Венеція". Тут завжди були дешеві страви і закуски, і його бар завжди був переповнений людьми. На другому боці Латориці інший підприємець тримав басейн з рибою, яку завозив з Югославії. Між цими підприємствами курсував човен, який завжди доставляв Шимшовичу свіжу рибу. Його підприємство розцвітало, а сусідський багатий ресторан банкрутував.

Мукачево і тепер, як і раніше, вважається торговим центром Закарпаття, адже цьому сприяє його географічне розташування, що дає йому перевагу над іншими містами краю.

ГРАМОТА КНЯЗЯ ФЕДОРА КОРЯТОВИЧА

Грамота князя Федора Корятовйча написана латинською мовою готичними буквами на пергаменті. Єпископ Парфеній 1550 року передав її архієпископу Естергомському Юрію Ліппаю, який здав її в Братіславський архів, де зберігається й тепер.

Ось вона в перекладі на українську мову:

	Ми, Федір Корятович з ласки Божої князь де Мункач цим доводимо до відома всіх і кожному, як присутнім, так і тим, які це побачать у майбутньому, що ми розпорядились заснувати і побудувати для спасіння нашої душі монастир святого Миколи Єпископа і сповідника біля нашого міста Мукачева, який ми вирішили посвятити за обрядом і звичаєм грецьким або руським і помістити в ньому руських ченців, щоб там навіки служили Богу, і для утримання тих же руських ченців ми дали і подарували два поселення Бобовище і Лавки з усіма доходами і податками, які повинні законно відноситись до тих же з давніх часів, водночас з десятинами плодів і винограду, а Бобовище з річкою і млином, так що з цього Бобовища повинні щороку давати шість свиней тим же ченцям, а із Лавок - щороку чотири свині. Крім того, десятину винограду з гори Івангедь і, так само, з гори, яка називається Лілехока, в межах нашого міста Мукачева, з інших гір, які простягаються від гори Лілехока до монастиря, тому ж монастирю ми дали десятину плодів та іншого з поля того села винограду, що називається Оросвег, що знаходиться в тому ж Мукачеві навпроти монастиря, повністю ми передали вищезгаданому монастирю. А також з того Оросвега кожного року зобов'язані давати тим же ченцям сім поросят. Так само з доходів того ж нашого замку Мукачево повинні давати плодів десять коблів і стільки ж пшениці, і чотири бочки вина, і сто солей, і сто довгих флоренів. Рівно ж все це вищенаписане ми дали, дарували і передали на вічне і безповоротне користування, володіння, а так само отримання вищезгаданому нашому монастирю, який ми заснували для полегшення нашої душі, де ми розпорядились помістити нашу могилу. Так само ми встановили, щоб хтось із синів, або родичів, або наших потомків, або хто-небудь інший те наше дарування не заперечував, або сперечав і не хотів давати вищезгаданому мо-настирю, щоб потім сам був притягнутий на суд з моєю душою перед Всевишнім Богом. На підкріплення і увіковічення цієї справи наше письмо зміцнене відтиском нашої печатки ми постарались передати тому ж нашому монастирю. Дано в Мукач еві дня восьмого місяця березня 1360 рок

Але, як пише Іриней Кондратович в своїй "Історії Підкарпатської Русі", "Грамота Корятовича" не могла бути написана 1360 року, бо Корятович в 1360 році не був князем навіть в Поділлі, звідки прибув у Мукачево десь в 1393 чи 1394 роках. На його дум-ку, грамота була написана десь в 1420 році після смерті Корято-вйча. Історики Йраникій Базилович і Михайло Лучкай вважають правдивість грамоти. Деякі інші історики висловлюють думку, що були два Федори Корятовичі. Один з них прибув у Мукачево 1339, а другий - 1393 року. На думку І.Кондратовича дата написання грамоти неточна.